«Чорна перлина України» - урок пам'яті Чорнобильської трагедії

Чорнобиль очима митців схожий на «Чорну перлину» - коштовну і втрачену.

Вкотре згадуючи події 32-річної давнини, ми знову завмираємо у скорботному мовчанні. І це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто ціною свого власного життя врятував долі мільйонів – вшанувати їх пам’ять хвилиною мовчання.

Саме з цього розпочався день 26 квітня 2018 року у нашій школі.

Учні 6-Г класу, разом з Большаковою Ю. А., згадали події далекого 1986 року, познайомившись із творчістю поетів-чорнобильців Володимира Шовкошитного та Світлани Йовенко.

Рушієм до написання поезій Світланою Йовенко було елементарне бажання довести батькам, що і вона на щось здатна. До шістнадцяти років С. Йовенко писала російською мовою, у її ранніх віршах відчутний вплив Б. Пастернака та М. Цвєтаєвої. Звернення до творення поезій українською мовою зумовлене літературною атмосферою 60-х років, у якій вона зростала і бурхливі пристрасті якої неминуче активізували ідеї національного утвердження. Події 1986 року відгукнулися у її творчості сплеском невимовного болю  на біду, що торкнулася «Чорної перлини України» - Полісся.

Володимир Шовкошитний – український поет, прозаїк, публіцист, громадський, політичний та державний діяч, доктор філософії в галузі політології, народний депутат України І скликання, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, президент Міжнародної організації «Союз Чорнобиль» (1990–2003), один із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ». А ще це людина, яка приймала саму активну участь у перепохованні Василя Стуса, приймала участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Декламуючи вірш Йовенко С. «Зойкнула Земля чаїним криком», Кожура Євгенія, Лушня Вікторія, Москалець Дмитро, Пономаренко Тимофій, Опанасенко Крістіна виконали інсценізацію до нього.

Зойкнула земля чаїним криком:

– Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла Мати із іконним ликом:

– Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

Спалахнуло небо, впало крижнем:

– Сину, вбережи і захисти! – 

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий. Хто ж , коли не ти?

…І уже ні сина , ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали БІЛЬ і МУЖНІСТЬ.

Дух і Воля. Небо і Земля.

Такі уроки пам’яті корисні для підростаючого покоління, адже дозволяють перейнятися духом мужності, відчути всю глибину трагедії, що відбулася; закарбувати в пам’яті перемогу простих людей над потужною підступністю «мирного» атома. І перед величчю їх подвигу пристрасно завмирає душа.